Мовою документів. Чорнобиль.
На допомогу класному керівнику!
Інтерв'ю з дослідником Олегом Бажаном про те, як радянська система намагалася приховати факти про катастрофу, якими були наслідки приховування та про уроки Чорнобиля.
Пане Олеже, а Ви пам’ятаєте, яким для Вас виявився кінець квітня 1986 року? Коли Ви вперше почули про аварію на ЧАЕС?
Кінець квітня – початок травня 1986 року я зустрів у стані тривоги. Я тоді якраз навчався на першому курсі історичного факультету Полтавського педінституту. Нас зібрали усіх на зустріч із ректором і сказали, що сталася техногенна катастрофа, а тому навчання закінчується, ми практично за день-два маємо закрити сесію і їхати до піонерських таборів вожатими, бо туди звозять дітей із забруднених регіонів.
От тоді ми зрозуміли, що це серйозно. Бо на початках нас усіх намагалися заспокоїти, що все під контролем, що там нічого страшного. Але чутки ширилися зовсім інші. Мій батько, який був головним редактором Пирятинської районної газети і входив до бюро райкому партії, вдома скупозастерігав, що не варто гуляти на відкритому повітрі і тихцем розказував, що до Пирятинської районної лікарні прибувають люди із уражених зон.
Тоді справді всіляко намагалися підкреслити, що ніякої паніки немає, тому максимально заохочували проведення масових заходів. Як приклад – святкова демонстрація на 1 травня чи велогонка миру, яка проходила в той час і школярів та студентів так само виводили на вулиці стояти з прапорцями і вітати учасників велогонки.
Так, це питання обговорювалося на засіданнях оперативної групи ЦК КПУ з ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС. І було ухвалене рішення не скасовувати ці заходи, щоб заспокоїти панічні настрої і чутки, які вже почали ширитися Києвом.
Взагалі, головний лейтмотив усіх доповідних записок – «профілактика поширення панічних настроїв». Влада робила все, щоб приховати від населення реальні масштаби катастрофи. Уже 26 квітня партійне керівництво СРСР і спецслужби віднесли будь-яку інформацію про аварію на ЧАЕС до категорії таємної. В одному з перших повідомлень, надісланих до Києва місцевим осередком КГБ, йшлося про необхідність обмеження виходу на міжміські та міжнародні лінії для запобігання витоку інформації про аварію. Зокрема, це стосувалося міста Прип’яті, де ще в ніч на 26 квітня було вимкнено міжміський та міжнародний зв’язок. Також перечитувалися усі вихідні листи, щоб там не дай Боже не було згадки про аварію.
А які іще були «профілактичні заходи»?
Наприкінці квітня начальник КГБ УРСР по Києву і Київській області генерал-майор Леонід Бихов видав розпорядження «Про посилення роботи районних органів КГБ в Київській області», спрямованих на виявлення і профілактику «провокаційних і панічних чуток», які тоді поширювалися. Була дана вказівка райвідділам, щоб КГБ щоденно, а то й двічі а день, до 11.00 і до 17.00 доповідали черговому управління КГБ по Київській області, скільки було виявлено і попереджено цих так званих «панікерів».
Яка саме проводилася робота?
Цих людей викликали до управління КГБ і попереджали про можливу адміністративну, а то й кримінальну відповідальність за «поширення неправдивих чуток, які є наклепом на радянську дійсність». Наприклад, є документ про те, що одного з жителів Троєщини в Києві посадили на 15 діб за те, що він напідпитку в ресторані «Братислава» звинувачував партійне керівництво у тому, що це воно своєю політикою довело до аварії на ЧАЕС і приховує від людей інформацію про те, що там сталося. Є багато доповідних записок «агентів», які переповідають, хто що говорив на тему аварії.
Але не варто забувати, що це вже був час Горбачовської «перебудови», і такі заходи не мали таких катастрофічних наслідків, як, наприклад, замовчування Куренівської трагедії 1961 року, коли було багато очевидців, і багато жертв катастрофи вижили, але їм було заборонено про це розповідати, і склалася така ситуація, що навіть у Києві через кілька років багато хто не здогадувався про реальні масштаби трагедії, не кажучи вже про всю Україну – про неї просто забули. І все ж, відповіді служби в 1986 році прослуховували телефонні розмови, виявляли таких людей і «викликали на килим». Також відповідні «сигнали» йшли до партбюро підприємств і там так само «вживали заходів».
Але ж не можна втаїти шила в мішку, тим більше, при такій катастрофі? Якщо не помиляюся, Швеція ще 27 квітня зафіксувала різке зростання радіаційного фону і звернулася до Москви із вимогою надати пояснення. Як відреагувала на це Москва і якими були дії КГБ?
На жаль, в українських архівах практично не збереглося документів, які давали б можливість чітко простежити реакцію партійного керівництва – очевидно, вони всі лишилися в архівах Москви. Є лише резолюція Щербицького «Что это означает?» на інформації про стан радіаційного забруднення атмосфери в Києві.
Але КГБ справді змінило свою тактику. Коли стало зрозуміло, що світ знає про аварію і приховати інформацію не вдасться, було прийнято рішення зробити все, щоб мінімізувати поширення цієї інформації. Що не підлягало розголошенню? Передусім – характер і обсяги руйнувань. Засекречувалася інформація про склад суміші, яка була вилучена із зруйнованого реактора. Було засекречено діапазон дезактиваційних робіт та обсяг капіталовкладень на ліквідацію наслідків та консервацію четвертого енергоблоку. Засекретили і масштаби евакуації населення та статистику захворювань на променеву хворобу – багатьом із тих ліквідаторів, які отримали значні дози опромінення, в карточку писався «діагноз» вегето-судинна дистонія. До речі, пізніше ці записи значно утруднили цим людям можливість отримати пільги, передбачені законодавством. Тобто, під грифом «Цілком таємно» опинилося все, що хоч якось могло наштовхнути на те, якими виявилися масштаби катастрофи і що взагалі сталося в Чорнобилі.
Тож, коли іноземні журналісти почали бомбардувати радянський уряд запитами з проханням надати доступ до відповідної інформації, КГБ робило все, щоб «підкинути» свою «правильну» інформацію. Наприклад, коли приїхала знімальна група американського каналу СВS і захотіла поспілкуватися із пересічними громадянами, їм під виглядом перехожих «підсунули» перевдягнених агентів КГБ, які сказали те, що було потрібно. Це називалося «метод оманливого контакту». Інші агенти підміняли зразки ґрунту, які іноземні експерти намагатися вивезти із зони зараження для проведення власних радіологічних досліджень – це була ціла спецоперація. Агенти КГБ, які працювали в турфірмах чи в турагенствах, писали і поширювали замовні статті про те, що у нас усе гаразд і жодної небезпеки немає.
Паралельно КГБ проводив активні оперативні заходи із іноземними студентами, яких їхні посольства та консульства закликали повертатися додому – КГБ агітувало цих студентів лишатися, щоб таким чином демонструвати світові, що все гаразд. (Докладно - за посиланням:)
https://uinp.gov.ua/informaciyni-materialy/statti/oleg-bazhan-za-radyanskoyi-systemy-totalnoyi-bezvidpovidalnosti-ta-okozamylyuvannya-avariya-na-chaes-bula-nemynuchoyu
